Міжгір’я – хребет Кичера – Синевирський перевал – г. Кам’янка (1496 м)– г. Озерна (1578 м)– оз. Синевир. Загальна протяжність маршруту – 24 км

Будь-який поважаючий себе турист хоча б один раз в житті повинен побувати на озері Синевир – справжній перлині Карпат, яка вважається однією із найзагадковіших, найкрасивіших і найбільших гідрологічних пам’яток природи українських гір. Найпростіше та найшвидше добратися до озера – з Синевирської поляни. Але мандрівникам, які пройшли горами сотні кілометрів та стоптали не одну пару взуття, такий варіант абсолютно не прийнятний…

Альтернативний і, на мою думку, набагато цікавіший спосіб побувати на Синевирському озері – 24-кілометровий мальовничий маршрут із Міжгір’я: через хр. Кичера, Синевирський перевал, гори Кам’янка та Озерна.

Вибір маршруту

Блукаючи просторами інтернету в пошуках інформації про цікавий маршрут по Карпатах випадково натрапив на таку фразу: "Колись серед туристів був популярний пішохідний маршрут на озеро Синевир із Міжгір’я, через хребет Кичера, Синевирський перевал, гори Кам’янка та Озерна, а зараз, здається, туристи стали якісь не такі… Приїжджають на озеро на автомобілях і дуже бояться натруджувати свої ноги".

Виклик від невідомого автора, що безпідставно розчарувався в наших туристах, було прийнято миттєво, обговорено в колі потенційних учасників походу (так, саме потенційних, бо, як показує досвід – тих, що "та йду я у будь-якому випадку" в рази більше, аніж тих, що насправді піде), які не хотіли бути "якимись не такими туристами" і визначено дату поїздки, яка, до речі, припадала саме на День народження одного із учасників походу.

За вікном золотий жовтень, а у кожного із нас передчуття приємних моментів походу, які, хоч і стомлюють ноги, проте наповнюють тіло і душу щастям та радістю, дають можливість вдосталь насолодитися спілкуванням із друзями та природою величних Карпат і хоч на декілька днів вирватися із міста.

23 жовтня. День перший: Львів/Київ/Івано-Франківськ – Міжгір’я – хр. Кичера

Незважаючи на те, що бажаючих за три тижня до походу класично було чоловік 25-30 (ситуація знайома усім), за два – кількість скоротилася до 10-15, фактично залишилося 6 чол. Ну, як кажуть, "баба з воза, коням легше"…

Оскільки усі учасники були з різних міст, то до Міжгір’я вирішили добиратися самостійно, але з умовою, щоб зустрітися на автовокзалі в районі обіду. Не вникаючи в усі деталі, зустрілися усі разом близько 15:00. А у цю пору року в таку годину треба вже планувати, де влаштовувати нічліг.

Вирішили, не гаючи часу, прямувати на хребет Кичера (підйом починається з вул. Садова) і там шукати місце для ночівлі. Сказано – зроблено. Десь за 15-20 хв. опиняємося на початку хребта, ще 30-40 хв – і група вже над Міжгір’ям. Йти доволі легко, немає різких перепадів висот.

Приблизно посередині хребта натрапили на колиби пастухів (знаходиться ліворуч від дороги, близько 100 метрів вниз), де й вирішили заночувати. Самих господарів не було, оскільки в жовтні усі отари уже давно зігнані в долину, тому хатки будуть пустувати аж до наступного сезону. Недалеко від колиб, трішки лівіше і ближче до лісу є джерело, так що все, що необхідно для табору – було в наявності.

Як і слід було того очікувати, швидко лягати спати ніхто не планував. Тому вечір затягнувся до пізньої ночі – з балачками, байками, цікавими історіями та піснями біля багаття. Перший день дійшов кінця…

24 жовтня. День другий: хребет Кичера – Синевирський перевал – гора Кам’янка

Як результат посиденьок допізна, зранку ніхто нікуди дуже не спішив (тим більше, що у нас в запасі часу було вдосталь). Поснідавши і зібравши табір, на маршрут вийшли близько 10:00-10:30 год. Продовжили рух по хребту Кичера.

Зауважу, що іноді по маршруту можна зустріти маркування червоного кольору, проте у ньому великої необхідності у цю пору року немає – майже до самого Синевирського перевалу веде добре втоптана польова дорога. Єдиний момент, про який варто сказати, – в кінці хребта є роздоріжжя – праворуч веде Карпатський туристичний маршрут, ліворуч втікає наша дорога.

На самому перевалі вирішили відпочити та пообідати. В придорожньому кафе розмістилися на задньому дворику, заварили чаю/кави. Година (а може трішки більше) пролетіла миттєво. Зібравшись з силами, вийшли на маршрут.

Приблизно 400-500 м по трасі до входу на територію національного природного парку "Синевир" і починається маршрут до озера Синевир через Кам’янку та Озерна, що маркований зеленим кольором. Більше тривалих привалів вирішили не робити, а прямувати, аж поки не буде доброго місця під ночівлю.

Набираємо висоту, паралельно збираючи гриби – вони повсюдно, що не може не тішити. Йдучи добре промаркованим маршрутом, дісталися до підніжжя гори Кам’янка, де і вирішили заночувати. На календарі 24 жовтня, а температура повітря – неначе перші числа грудня. Що тут скажеш – гори.

Розклавши палатки, облаштувавши місце під нічліг, взялися за готування грибів. Їх було стільки, що вирішили вечеряти тільки ними, засмаженими з салом та цибулею. Від такого смачного меню ніхто не відмовився. Крутий підйом та ситна вечеря зробили свою справу,всі спали, як цуцики )))

Вночі температура повітря впала десь до -2-3°C, випав легенький сніжок.

25 жовтня. День третій: гора Кам’янка – гора Озерна – озеро Синевир

Ранок був напрочуд приємним – відчувався легенький морозець, а все навколо було засипане першим (а може вже і не першим) сніжком. Поснідали, зібрали табір і на маршрут. Стартували близько 10:00.

Попереду підйом на Кам’янку – крутий, але не довгий. Десь через годину вже були на вершині, яка зустріла нас густими хмарами. Але переживати за те, що заблукаємо, не варто було – усюди простежувалося чітке зелено-біле маркування. Затримуватися на вершині ніхто не захотів, оскільки густа сіра хмарина робила свою справу з великою майстерністю – вмить намокав одяг, взуття, рюкзак, відкриті ділянки тіла. Отже, рушили далі. Зійшовши в долину, нас зустріло сонце.

Пройшовши декілька кілометрів, вирішили зробити привал. Нині святкує свій День народження один із учасників походу, тому вирішили його привітати та трішки "поматраснічати". Далі – останній ривок на хребет, потім – на гору Озерна. Ось ми і на вершині, а там, внизу, видніється синє плесо озера Синевир.

Спуск з Озерної дуже стрімкий, особливо, коли випав дощ чи сніг, то ж тут треба бути дуже обережним. Тому не спішимо. Правда, полонина швиденько закінчується і входимо у темний смерековий ліс. Тут уже добра стежка, по якій йдемо, нікуди не звертаючи, аж до виходу з лісу на полонину.

На виході натрапляємо на колиби. Від них вниз ведуть дві дороги. Для того, щоб вийти до озера, потрібно триматися лівої сторони полонини (в кінці вийдете на дорогу з зеленим маркуванням). Якщо ж ви вийдете на дорогу по правій стороні та спуститеся нею, ти вийдете в село Синевирська Поляна.

30-40 хвилин по дорозі вниз і ми досягаємо нашої мети – озеро Синевир. В жовтні воно виглядає не таким повноводним, як весною чи на початку літа, але все ж таки, перлина Карпат перед нами. Зробивши фото, погулявши навколо, погодувавши хлібом рибу, вирішуємо сходити в село. До траси вийшли, коли вже смеркалося, тому потрапити до самої Синевирської Поляни уже не було можливості. Поставивши палатки на одній із придорожніх полян, вирішили заночувати.

Наступного дня в 06:00 ми вже їхали до Міжгір’я. А звідти дорога додому.

Не дивлячись на те, що нашій групі маршрут протяжністю 24 км вдалося розтягнути мало не на три дні, ніхто не розчарований походом, кожен залишився задоволеним, назавжди закарбувавши в пам’яті щасливі хвилини подорожі, про яку з задоволенням можна розповідати друзям, рідним та близьким.

Загрузка...

Додати новий коментар

Вас також може зацікавити:



Ще більше цікавого
Долучайся до нас на Facebook
Підписатись

Групи блогу:

Досліджуй і подорожуй Карпатами разом зKarpaty.ROCKS