Насправді, Дністра – два. Один ми бачимо з мосту або з берега. Ріка та й ріка, хіба що більша за Бистрицю. Але є ще один Дністер, який відкривається тобі лише під час сплаву. Він прекрасний!

Води буває замало

Два роки тому ми з друзями влаштували аматорський сплав по Дністру. Пройшли відрізок від Нижніва до Незвиська. Цьогоріч вирішили продовжити подорож. Склали два варіанти маршруту: програма мінімум – з Незвиська до Устечка, максимум – доплисти до Заліщиків.

Швидкість пересування залежить від кількох чинників. Насамперед, це повнота Дністра. Цього року, через часті дощі, рівень води був достатнім, а от у 2015-му кілька разів доводилось тягнути човен на руках, аби не порвати дно об каміння. Також важливий тип судна. Байдарки та каное рухаються значно швидше, ніж човни чи прямокутні плоти. А ще багато залежить від того, як ви пливете. Якщо балдіти, пити пиво й рибалити з борта, то це цікаво, але повільно. А ось якщо постійно гребти, змінюючи один одного на веслах, тоді човен летить, як птах. Хоча, то вже не відпочинок, якісь галери. Тому варто обрати золоту середину.

Чи брати у сплав алкоголь? Це питання індивідуальне. Якщо не знати міри, то захоплююча манд­рівка у перший же ранок буде спаскуджена похмільним синдромом і замість милуватися красотами Дністра ви будете шукати сільський магазин з пивом.

А ще перед сплавом варто ретельно вивчити прогноз погоди. Якщо обіцяють дощі, град і буревій, то краще сидіть удома. Повірте – гребти під зливою ще те «задоволення». І навіть при сонячному прогнозі візьміть із собою дощовик чи водозахисний костюм. Він точно зайвим не буде.

Не Міссісіпі, але…

Стартувавши від мосту в селі Незвисько, вже за годину ми побачили вежу старовинного замку на правому березі. На цій ділянці Дністер служить природним кордоном між Івано-Франківською і Тернопільською областями, тож фортеця виявилась «наша». Це Раковецький замок, який у 1650-х роках звів галицький підчаший Домінік Беневський. Хоча правильніше використовувати іменник «залишки», бо місцеві селяни розтягнули замкове каміння на паркани, комори і т. д.

Нині від твердині лишилися тільки вежа й невеличкий фрагмент стіни, що проглядається серед кущів. Цікаво, чим керувався пан Беневський, коли обирав місце для твердині? Над фортецею нависає гора, звідки усе замкове подвір’я видно, як на долоні – став гармати і стріляй, наче в тирі. Можливо, таке розташування пояснюється наявністю джерела з водою, якого не було на пагорбі? Тим не менш, замок відбився від козаків і татар, але не встояв перед регулярною турецькою армією. Під час громадянської війни у Польщі (Барська конфедерація 1768 року) фортеця згоріла і вже не відновлювалась.

Минувши вежу, бачимо на березі рекламний щит: «Порт Раковець. Ресторан, магазин, кемпінг. Холодне пиво, квас, морозиво, прикарпатська кухня, страви з риби та м’яса на мангалі». Якщо є порт, то мусить бути й корабель. І він є! За кілька сотень метрів на воді погойдується справжній пароплав із гребним колесом, трохи схожий на судно з фільму про Тома Сойєра. Корабель змайстрував львівський винахідник Юрій Шпіцер, тому судно так і називається – «Юра». Оскільки Дністер не Міссісіпі, плавзасіб має підвищену прохідність і осадку лише 30 см. Габарити скромні, але достатні: ширина 14 м, довжина – 5,6 м, вага – 12 тонн. Має дві палуби, кілька кают на 10 пасажирів, туалет і навіть душ. Усе це обслуговує команда з трьох людей: капітан, матрос і кок. Судячи з великого мангалу, який закріплений до борту кораб­ля, роботи останньому вистачає.

Газопровід девонського періоду

Дністровський каньйон недарма включений до переліку «Сім чудес України». Тут фантастичні краєвиди, пагорби по боках інколи досягають 200 метрів заввишки, з них проступають кам’яні плити, які геологи називають відшаруваннями. По них можна читати давню історію Землі. Наприклад, біля села Берем’яни є Червона гора, звідки велетенськими паралельними смугами випирають червоні девонські пісковики, що мають 350 млн років. Не бракує і живих істот – якщо спочатку ми захоплено фотографували чапель і яструбів, то вже на другий день сплаву стали сприймати їх як мешканців міста – голубів.

Втім, найцікавішим видається те, що зробили люди. Наприклад, у селі Уніж з води видно металеву конструкцію, що нагадує радар. Насправді це сцена, де проводять фестиваль «АртПоле».

Поблизу селище Хмелева гори вкриті сосновим лісом. Однак, дерева там якісь покручені, багато сухих і поламаних. Що то – буревій чи погана енергетика?

У наступному село – Литячі, якщо не брешуть путівники, є печера монаха-відлюдника. Дійсно, на вершині гори добре проглядається велика кам’яна брила, але вилазити з човна і йти перевіряти чомусь не хотілося.

Трохи далі через Дністер, на високих опорах, перекинуті дві паралельні нитки труб, на одній з яких хтось залишив анонімне зізнання: «Я тебе люблю. Будь моєю дівчиною». Це магістральний газопровід «Уренгой-Помари-Ужгород», споруджений протягом 1982-1984 років. Він має довжину 4500 км, діаметр 1420 мм і качає блакитне паливо з Сибіру до Європи. Коли пропливаєш, газом не тхне…

Мости, живі та мертві

Несподівано серед дерев виникає потужна кам’яна тераса та великий будинок позаду. Це дитячій табір «Перлина Придністров’я» у селі Михальче. На відміну від багатьох радянських санаторіїв він діє, розрахований на 200 дітей, вартість путівки коливається від 2400 грн (12 днів) до 6000 грн (21).

За табором є великий пляж із купою машин і наметів. Там компанії смажать шашлики, купаються, п’ють – не схоже, що то діти з сусіднього табору. Просто за кілька кілометрів – Городенка, і мешканці райцентру на вихідні масово їдуть на природу.

Найбільше вразили руїни старого мосту, кам’яні опори якого стирчать з води, як поламані зуби якогось чудовиська. Кажуть, збудували його ще за Польщі – у міжвоєнний період. Хто його зруйнував і навіщо? Довелося потім лізти в інтернет. Виявляється, міст руйнували кілька разів. Спершу це зробили поляки у вересні 1939-го – під самим носом радянської танкової колони. Совіти переправу полагодили, але у 1941 знову підір­вали, коли тікали. Через три роки тікали німці – підірвали теж. Після війни його підлатали, але льодохід 1970 року суттєво пошкодив опори. Невдов­зі збудували новий міст у сусідньому селі, а старий… підірвали – в 1979-му, під час зйомок кіна про бандерівців «Багряні береги». Фільм є в інтернеті, на 63-й хвилині добре видно, як конструкція злітає у повітря.

Відпливши від руїн, задаєшся питанням – а куди вів той міст, адже прямо крута скеля. Насправді дорога різко завертала праворуч і провадила до сусіднього села Устечко. Тут досить цікава архітектура – закинутий старовинний костел, майже всі будинки двоповерхові, при чому внизу розташовані господарські споруди. Напевно це тому, що береги часто заливає вода, а при останній повені 2008 року тут навіть пропіарився тодішній президент Ющенко у підкочених штанях.

Нарешті перед нами постає бетонний красень-міст, побудований у 1977-му. Він найвищий на Прикарпатті, висота дорівнює 27 метрів, довжина – 403. В Украї­ні аналогів йому немає, а у всьому СРСР звели лише кілька подіб­них об’єктів.

Біля мосту наша подорож завершується – далі починаються глухі села, а тут траса, як ніяк. Повертаємось до Франківська і… плануємо черговий етап сплаву.

Фото Михайла Мономахова

Загрузка...

Додати новий коментар

Вас також може зацікавити:



Ще більше цікавого
Долучайся до нас на Facebook
Підписатись

Групи блогу:

Досліджуй і подорожуй Карпатами разом зKarpaty.ROCKS